Народний депутат України став командиром взводу артилерії

Народний обранець став командиром взводу артилерії. Представник Черкащини Сергій Рудик – перший із 371 депутата-чоловіка Верховної Ради чинного скликання добровільно пішов на військову службу й підписав контракт зі Збройними силами України. Журналісти поцікавилися у нардепа, як проходить служба. З першого разу телефоном поспілкуватися не вдалося – абонент поза зоною досяжності. За якийсь час військовий перетелефонував сам.

Сергій Рудик: Алло, доброго дня! Ви мене набирали.

Журналіст: Так пане Сергію. Хотіли би поставити кілька запитань стосовно вашої служби в армії.

Сергій Рудик: Будь ласка. Але в мене не так багато часу, за десять хвилин у нас шикування.

Журналіст: То ви ще досі там, у розташуванні частини?

Сергій Рудик: Так. Сьогодні наша бригада повернулася з дивізійних стрільб. До цього були батарейні.

Журналіст: Де ви служите?

Сергій Рудик: У 40 окремій артилерійській бригаді. Прямо зараз перебуваємо на полігоні «Широкий лан», тому якщо зникатиме зв’язок, поставтеся до цього з розумінням.

Журналіст: Сергію, а як у вас виникла ідея піти на військові збори? І чому в артилерію?

Сергій Рудик: Вважаю, служба в армії – обов’язок кожного чоловіка і кожного громадянина. Незалежно від того, є в тебе мандат чи ні, – ти зобов’язаний виконувати свій обов’язок. За своєю військовою спеціалізацією я артилерист. Цю спеціальність отримав ще у 1991 році, закінчивши військову кафедру Чернівецького державного університету. Військову присягу склав 15 березня 1992 року. У 2006 році отримав звання капітана. Із початком війни на сході не раз бував «на передку», але не як офіцер Збройних сил України, а як волонтер (думаю, таких, як я, було багато в той час). Був у Пісках, Волновасі, Щасті... Бував на всіх без винятку контрольних пунктах в’їзду-виїзду: «Новотроїцьке», «Гнутове», «Мар’їнка», «Станиця Луганська», «Майорськ», «Чонгар» і «Каланчак». Це, по суті, волонтерська справа. Для цього не обов’язково бути офіцером Збройних сил України.

Журналіст: Напевне вже й призабули те, що вчили в університеті?

Сергій Рудик: Щось, звісно пам’ятаю, але... Раптом повномасштабна війна – я маю звання офіцера. Відповідно, повинен командувати. А як командувати, коли востаннє гармату бачив у 90-х? Саме тому звернувся до військ­­комату за місцем реєстрації і написав заяву. Першу спробу зробив ще минулого року. Але тоді «завернули» на медкомісії. Друга спроба була більш вдалою: медкомісію пройшов і готовий служити, чим, очевидно, поставив у ступор працівників військкомату, оскільки до мене ніхто з депутатів такого не робив. Більше того, виявилося, що для депутата, як і для інших категорій високопоса­­довців – це майже не можливо. Пройти військову підготовку планував під час депутатських канікул. Але армія є армія. Спочатку мені обіцяли, що служба почнеться 3-го числа (ред. – серпня). Потім 17-го. Потім 20-го. У результаті пішов служити аж 28-го.

Журналіст: А як відбувається ваша підготовка?

Сергій Рудик: Спочатку мала би бути теорія. Потім практика. От ми, наприклад, вже пройшли двоє стрільб: батарейні та дивізійні. Сьогодні повернулися з дивізійних.

Журналіст: А яка різниця між дивізійними та батарейними стрільбами?

Сергій Рудик: У батарейних стрільбах беруть участь тільки шість артилерійських гармат. У дивізійних – 18, які є одним військовим злагодженням. І специфіка така, що залік відбувається по останньому. Самі розумієте, що розгорнути 18 гармат, уразити ціль, а потім відійти набагато складніше, аніж шість. Але як для першого разу, вважаю, впоралися непогано.

Журналіст: Буде і другий раз?

Сергій Рудик: Звичайно. Адже я уклав контракт зі Збройними силами України.

Журналіст: Так ви ж народний депутат України, хіба вам можна?

Сергій Рудик: Було б бажання.

Журналіст: А в чому суть контракту, якщо не секрет?

Сергій Рудик: Оскільки я, як народний депутат, згідно з чинним законодавством, не можу суміщати дві посади одночасно, то ми знайшли формулу виходу із ситуації – це буде служба за контрактом у резерві І категорії. Що це означає? Наступного разу, коли будуть чергові військові збори або, не приведи Господь, почнуться повномасштабні військові дії з боку країни-агресора, я маю протягом чітко визначеного часу, незалежно від мого статусу, прибути в розташування частини і приступити до виконання своїх командирських завдань. І я вважаю, що це має стати обов’язком кожного. Важко вимагати від інших служити в армії, коли ти сам захищений депутатською недоторканністю.

Я розумію, навряд чи стану кращим артилеристом, аніж ці хлопці, як-от, наприклад, наш комбат. Він також закінчив ту саму військову кафедру, що і я, але з початком війни пішов добровольцем на схід. Пройшов пекло війни. Має унікальний бойовий досвід, як і багато хлопців, з якими мені довелося перетинатися під час служби. Тому я не бачу нічого ницого ні для себе, ні для будь-яких інших депутатів і чиновників, щоб раз на рік проходити військові збори. Згідно з чинним законодавством, за ними зберігається місце роботи та заробітна плата. Зараз я готую відповідну законодавчу ініціативу. Суть проста: зобов’язати всіх державних службовців щорічно, не менше одного місяця, проходити військову перепідготовку аби в час «Х» бути завжди готовими боронити нашу країну від ворога.

Журналіст: Сергію, а як же ваш побут? Там особлива депутатська казарма? Що їсте? Як відпочиваєте?

Сергій Рудик: Артилерія – це особливий рід військ. Тут не зустрінеш загальноармійського принципу: «Я начальник – ти дурень», адже від злагодженості батареї в бою залежить дуже багато. На відміну від піхоти, яка має можливість укритися в окопах, чи танкістів, які прикриті бронею, артилерія зазвичай перебуває на відкритій місцевості. І будь-які непорозуміння в колективі можуть породити багато біди. От уявімо собі, що в нас почалася активна фаза бойових дій. Командування визначило ціль. Ми маємо за п’ять хвилин провести бойове злагодження, уразити ціль і вийти із зони ураження.

Журналіст: А п’ять хвилин – це якийсь норматив?

Сергій Рудик: Так. Норматив, який встановило життя. Як нам розповідали наші бойові побратими, які були в гарячих точках, саме через такий час прийшла «отвєтка» від російських військових після обстрілу. Дякувати Богові, тоді обійшлося без «200» і «300», але наша техніка зазнала ушкоджень. От тому і необхідні такі навчання.

Журналіст: Та все ж, як там щодо умов?

Сергій Рудик: Казарма у нас спільна. На два десятки осіб. Спимо всі разом: незалежно від того, хто командир, а хто простий солдат. Режим для всіх однаковий. Підйом о шостій ранку. О 6:50 перше шикування. О сьомій сніданок. О восьмій основне шикування і роздача нарядів на день. Це і теоретичні заняття, і робота з озброєнням. І так до обіду. Початок зборів припав на аномальну спеку, доходило до +37, то з 12 до 15 була перерва. Після того, як спека спала, ця перерва скоротилася. Тепер відпочиваємо з 13 до 14. А далі знову навчання. І так щодня.

Журналіст: А як же сесія Верховної ради?

Сергій Рудик: На основних засіданнях я був. Наприклад, голосував «за» зміни до статутів Збройних сил України щодо використання «Слава Україні! – Героям Слава!» у привітанні у війську. Голосував і «за» зміни до Конституції України в частині закріплення прагнення України в ЄС та НАТО.

Журналіст: Як вас відпускають?

Сергій Рудик: Як і всіх решту. За два дні пишу рапорт на керівниц­­тво і потім після згоди командира їду на сесію. Але відразу ж після голосувань в установлений час повертаюся у розташування частини.

Журналіст: Повідомлялося, що ви порушували питання і з приводу харчування військових, і з їхнього матеріального забезпечення? Розкажіть детальніше.

Сергій Рудик: Ми вже ухвалили прагнення України до натівських стандартів, передусім, у питаннях військового адміністрування, планування та управління. Але як ми можемо говорити про натівські стандарти, коли кожен старший офіцер батареї їздить на ГАЗ-66? Мій, наприклад, 1984 року випуску. Далеко на ньому заїдеш? Те саме можу сказати про «Урали». Та й сучасні КрАЗи вітчизняного виробництва не набагато кращі. Але це тема окремої розмови.

Звичайно, армія за один день не формується. Але ми робимо кроки в цьому напрямку. Візь­­мімо для прикладу фінансове забезпечення. 15 вересня Уряд подав до парламенту проект бюджету на 2019 рік. Відтак, у мене і колег є чудова можливість зробити все для того, аби фінансове забезпечення військових стало на порядок кращим. Аби рядовий першого року служби Збройних сил України отримував не менше 10 тисяч гривень. А ще краще – всі 12 тисяч гривень.

текст: Антоніна Василенко

фото: надане героєм