Кіровоградці пробігли область від краю до краю, аби вшанувати пам’ять спецпризначенців
Кіровоградські бігуни-аматори та професіонали пробігли область від крайньої північної точки до крайньої південної – 150 кілометрів – в пам’ять про загиблих бійців третього окремого полку спецпризначення Євгенія Подолянчука та Сергія Гришина в суботу, 30 травня.
Долучилося до забігу сім спортсменів. Це географ Іван Поліщук, приватний підприємець Олексій Пісчанський, рятувальник Дмитро Капінус, вчитель фізичної культури і тренер Іван Коток, інструктор-методист Андрій Охватенко, керівник рекламної групи „Центр Медіа” Юрій Козачинський та викладач кафедри видавничої справи та редагування педуніверситету Сергій Ткаченко. Кожен із них долав відстань 21,1 кілометр, що дорівнює напівмарафонській дистанції.
Перший учасник стартував о 5:00 ранку на межі Кіровоградської та Черкаської областей. Супроводжував його цілий кортеж – автобус з іншими бігунами, вболівальниками та медичним працівником. Попереду і позаду бігуна – два велосипедисти, які забезпечували його перекусом і водою. Поряд – автомобіль ДАІ, який підтримував безпеку руху на трасах.
На фініші свого відрізку кожен бігун отримував від наступного учасника „золоту” медаль, що символізувало передачу естафети. Всього на подолання дистанції пішло 12 годин.
Усі учасники кажуть, що під час бігу намагалися відсторонитися від буденних думок, що це час переосмислити себе, своє минуле і зорієнтуватися на майбутнє.
– Моє життя – це і є спорт, – говорить вчитель фізичної культури, тренер, кандидат у майстри спорту по туризму Іван Коток. – Я люблю туризм, подорожі, футбол. Люблю експериментувати, відкривати нові можливості. Цей забіг – можливість поставити себе в екстремальні умови, довести собі, що я можу. Також цей забіг буде певною популяризацією легкої атлетики в області. Сподіваюсь, мій приклад підштовхне людей вести здоровий спосіб життя.
Організатори наголошують, що присвята цього забігу – пам’яті спецпризначенців – є не символічною, а цілком конкретною. До того ж, дуже важливою і актуальною у наш час.
– Ці хлопці – мої товариші по службі, – говорить один із організаторів, учасник забігу Юрій Козачинський. – Окрім того, Женя – мій хрещеник. Він закінчив з відзнакою Львівську військову академію. Був великим фанатом армії. Впроваджував у полку скелелазіння. Загинув 14 вересня минулого року від осколкового порання. Із Сергієм я разом призивався по мобілізації. Він був серед тих, хто під час першої хвилі мобілізації стояв у рядах добровольців перед військкоматами. Був водієм у полку. Пам’ятаю його спокійним, сором’язливим, палким патріотом і тихим героєм.
– Хочеться, аби вони залишилися в пам’яті живими людьми, а не цифрами, – продовжує Юрій. – Вони вже не можуть побігти, і наш обов’язок – зробити це за них. Ми повинні пам’ятати конкретних осіб, а не статистику. Я біжу за них і завдяки їм.
Фінішний етап марафону – на межі Кіровоградської та Миколаївської областей – подолав організатор забігу, викладач кафедри видавничої справи та редагування педуніверситету Сергій Ткаченко.
– Для мене підготовка до забігу тривала три місяці, – каже він. – Я уявляв цю подію зовсім по-іншому. Але зараз у мене таке відчуття, що я отримав дещо значно цінніше, ніж те, на що я розраховував.
Організатори додають, що на цьому проекті зупинятися не будуть. Планують розширювати свою діяльність і залучати якомога більше людей.
Долучилося до забігу сім спортсменів. Це географ Іван Поліщук, приватний підприємець Олексій Пісчанський, рятувальник Дмитро Капінус, вчитель фізичної культури і тренер Іван Коток, інструктор-методист Андрій Охватенко, керівник рекламної групи „Центр Медіа” Юрій Козачинський та викладач кафедри видавничої справи та редагування педуніверситету Сергій Ткаченко. Кожен із них долав відстань 21,1 кілометр, що дорівнює напівмарафонській дистанції.
Перший учасник стартував о 5:00 ранку на межі Кіровоградської та Черкаської областей. Супроводжував його цілий кортеж – автобус з іншими бігунами, вболівальниками та медичним працівником. Попереду і позаду бігуна – два велосипедисти, які забезпечували його перекусом і водою. Поряд – автомобіль ДАІ, який підтримував безпеку руху на трасах.
На фініші свого відрізку кожен бігун отримував від наступного учасника „золоту” медаль, що символізувало передачу естафети. Всього на подолання дистанції пішло 12 годин.
Усі учасники кажуть, що під час бігу намагалися відсторонитися від буденних думок, що це час переосмислити себе, своє минуле і зорієнтуватися на майбутнє.
– Моє життя – це і є спорт, – говорить вчитель фізичної культури, тренер, кандидат у майстри спорту по туризму Іван Коток. – Я люблю туризм, подорожі, футбол. Люблю експериментувати, відкривати нові можливості. Цей забіг – можливість поставити себе в екстремальні умови, довести собі, що я можу. Також цей забіг буде певною популяризацією легкої атлетики в області. Сподіваюсь, мій приклад підштовхне людей вести здоровий спосіб життя.
Організатори наголошують, що присвята цього забігу – пам’яті спецпризначенців – є не символічною, а цілком конкретною. До того ж, дуже важливою і актуальною у наш час.
– Ці хлопці – мої товариші по службі, – говорить один із організаторів, учасник забігу Юрій Козачинський. – Окрім того, Женя – мій хрещеник. Він закінчив з відзнакою Львівську військову академію. Був великим фанатом армії. Впроваджував у полку скелелазіння. Загинув 14 вересня минулого року від осколкового порання. Із Сергієм я разом призивався по мобілізації. Він був серед тих, хто під час першої хвилі мобілізації стояв у рядах добровольців перед військкоматами. Був водієм у полку. Пам’ятаю його спокійним, сором’язливим, палким патріотом і тихим героєм.
– Хочеться, аби вони залишилися в пам’яті живими людьми, а не цифрами, – продовжує Юрій. – Вони вже не можуть побігти, і наш обов’язок – зробити це за них. Ми повинні пам’ятати конкретних осіб, а не статистику. Я біжу за них і завдяки їм.
Фінішний етап марафону – на межі Кіровоградської та Миколаївської областей – подолав організатор забігу, викладач кафедри видавничої справи та редагування педуніверситету Сергій Ткаченко.
– Для мене підготовка до забігу тривала три місяці, – каже він. – Я уявляв цю подію зовсім по-іншому. Але зараз у мене таке відчуття, що я отримав дещо значно цінніше, ніж те, на що я розраховував.
Організатори додають, що на цьому проекті зупинятися не будуть. Планують розширювати свою діяльність і залучати якомога більше людей.
