Обережно! Там кидають на гроші!
Тим фактом, що окремі бізнесмени Кіровограда не розраховуються зі своїми працівниками, нині навряд чи когось здивуєш. На жаль, таке трапляється. Утім тотальні «кидки» на гроші в обласному центрі – це швидше виняток, аніж правило.
Нашим журналістам неодноразово доводилося чути, що епіцентром невиплат є заклади харчування, що належать Миколі і Ларисі Онулам. Однак, як тільки «КП» пропонувала про це написати, колишні працівники «Бочонка», «Арки», «Мікса» і «Ловилки» категорично відмовлялися: «Та ви що! Я не хочу завтра у під’їзді отримати битою по голові!». Приблизно так відповідає більшість з них. Люди мовчали, бо не хотіли ризикувати – знали, якими методами керується і сам Онул і ті, хто є в його орбіті. Однак, за якийсь час журналістові «КП» таки вдалося поспілкуватися з кількома екс-працівниками згаданих закладів. Це розслідування тривало більше місяця. Ми свідомо не вказуємо реальних імен і прізвищ наших героїв – така домовленість. Кожна історія, описана нижче, – реальна. Від усвідомлення того, що людям довелося пережити, стає не по собі.
«Після звільнення забрати зарплату нереально»
Максим більше року працював барменом у закладах «Бочонок», «Арка» і «Мікс». Розповідає, робота там була найгіршою з тих, де йому доводилося працювати.
– Найбільше не задоволений тим, що ставлення самих Онулів до людей – «скотське». Зарплати завжди затримують мінімум на місяць. Не раз були такі випадки, коли Онули забирали останні гроші з каси. Бо регулярно, раз на два місяці, обов’язково їдуть відпочивати за кордон. А на те, що люди залишаються після цього без зарплати, їм просто наплювати, – розповідає хлопець.
Максим каже, працівників цих закладів, враховуючи 15-ти годинну роботу на добу, навіть не годують. Їм також не дають грошей на проїзд додому на таксі, коли ті закінчують роботу вночі. Хлопець розповідає, в інших закладах міста, де йому доводилося працювати, таких проблем не має.
– Після звільнення забрати свою зарплату просто нереально. Навмисно створюється тяганина, обхідний лист підписувати не хочуть, різні умови починають висувати. Зароблені гроші за два останніх місяці особисто мені так і не віддали. Це близько трьох тисяч гривень. Аби не платити, мені почали приписувати якісь недостачі, штрафи, про які до цього ніхто не казав, – ділиться Максим і додає: Онули винні не тільки своїм працівникам.
– У них постійно виникають непорозуміння з постачальниками. Багато хто просто відмовляється з ними співпрацювати, бо ті не розраховуються. Спочатку ніби беруть якусь відстрочку, а потім просто «кидають», – говорить хлопець.
«За 75 гривень змушували працювати і барменом, і офіціантом, і посудомийником, і прибиральником»
Схожу історію розповідає кіровоградець Павло, який працював півроку барменом в онулівських закладах. З ним, як і з Максимом, теж не розрахувалися за два останніх місяці. Та це ще не все. Без будь-якого попередження йому зменшили обіцяну зарплату за день на 50 гривень! Про це Павло дізнався лише, коли настав час розрахунку.
– Коли мене приймали на роботу, обіцяли платити 125 гривень за зміну. Я погодився, бо нема куди діватися, з роботою у місті складно. Пропрацював місяць. А потім мені дзвонить інший бармен і запитує: «Ти знаєш, що ми вже працюємо за 95 гривень на добу?» Я приходжу з’ясовувати, а мені кажуть: «У тебе взагалі 75 гривень». Уявляєте, мене ніхто навіть не попередив про внесені зміни у договір! Виходить, я працював-працював, а коли справа дійшла до розрахунку, мені кажуть, що я працював не за 125, а 75 гривень! – обурюється Павло.
Та й це ще не все. Хлопець каже, за ці 75 гривень за добу його фактично змушували працювати одночасно і барменом, і офіціантом, і посудомийником, і прибиральником. Якщо ж є якісь заперечення, розмова коротка – на вихід.
– Я казав: «Почекайте, я бармен, і не повинен цього робити!» А мені у відповідь: «Немає кому цим займатися. Щось не влаштовує, знайдемо заміну», – розповідає Павло.
Юнак запевняє, у договорі про таке не йшлося. До речі, він працював офіційно. Однак де-юре зарплата складала 300 гривень, де-факто – у конверті отримував у кілька разів більше.
– Ти працюєш п’ятнадцять годин, а підписуєш документи, де зазначено чотири. І якщо починаєш пред’являти якісь претензії, тобі видають офіційну зарплату у розмірі 300 гривень, – розповідає про тамтешні порядки юнак. – Бувало відпрацюєш, а тобі потім кажуть підписати папірці. Дивлюся, а я, виявляється, вже у відпустці побував. Запитую, для чого це. А мені відповідають – для скорочення податків.
Усі недостачі у закладах Онулів, за словами Павла, перекладають на тих, хто звільнився, а відтак з людьми не розраховуються. Довести свою правду останнім – не можливо.
– Із цим зіштовхуються фактично всі працівники закладів Онулів, крім кадровиків і рекламників. Обманутих людей насправді дуже багато у Кіровограді. Чому Онули не платять, якщо їхні заклади дають прибуток? – дивується хлопець.
Говорить, у деяких працівників вже просто не вистачало сил працювати безкоштовно. З «Ловилки» одночасно звільнилося десять чоловік. Щоправда з ними розрахувалися, бо ті почали піднімати багато галасу. Але такий випадок, зазначає хлопець, виняток. Як правило, люди просто втомлюються просити віддати зароблене, плюють на все і йдуть ні з чим.
– Вони кудись встигли написати заяви і їх потім усіх разом возили забирати ці заяви, щоб не було шуму. Та працівники вимушені були піти на такий крок. Дівчата-кухарі казали адміністрації, що немають грошей навіть на проїзд. Так і говорили: «Нам немає за що завтра приїхати на роботу». А їм відповідають: «Не вийдете на роботу –знайдемо інших», – розповідає Павло.
«Ми були змушені по півночі обслуговувати друзів Онулів безкоштовно»
Про свою найгіршу роботу розповідає і Галина. Вона працювала у закладі Онула на більш, здавалося б, солідній посаді, ніж попередні герої статті. Жінка була адміністратором. Розповідає, перший місяць роботи пройшов непогано. Проте, потім почалися сюрпризи від сімейства бізнесменів.
– Мене змушували штрафувати невинних працівників, безкоштовно обслуговувати друзів хазяїна, а потім – «кинули» на гроші, – розповідає жінка.
–Я пропрацювала місяць, нічого не віщувало того, що сталося далі. А далі склалася така ситуація, що моя напарниця звільнилася, і я залишилася одна. У мене була ставка 135 гривень за шістнадцять годин роботи на добу. Так от мені дали зрозуміти, що я повинна штрафувати працівників. Кожен день знаходити цапа-відбувайла. Тобто, хочеш не хочеш, треба було штрафувати людину. І не має значення, є за що, чи ні. Мені вдавалося якийсь час уникати цього. Але натомість я повинна була весь час писати якісь службові записки, пояснювальні. Одним словом – тяжка паперова тяганина, – ділиться Галина.
– Ось іду я з цією запискою до керівництва, а мені кажуть: «А де ваш штраф?» Я кажу: «Який штраф, тут же ніхто не винен?!» А мені у відповідь: «Ну, хоча б гривень п’ятдесят напиши!» У результаті, якщо я цього не зроблю, то оштрафують не тільки співробітника, а й мене саму. Тому доводилося штрафувати зовсім невинних працівників, – із жахом пригадує жінка.
Враховуючи те, що напарниця Галини розрахувалася, та працювала за двох, фактично без вихідних. Протягом місяця у жінки було лише три вихідних. Свою сім’ю і маленьку дитину вона взагалі не бачила. Коли минув другий місяць роботи й настав час отримувати зарплату, вона дізналася, що їй… урізали ставку.
– За той місяць напруженої роботи я повинна була отримати майже чотири тисячі гривень. У результаті дали дві з половиною! – обурюється Галина. – Розумієте, я усвідомлювала, що буду тяжко працювати. І, власне, погодилася на це лише для того, щоб заробити, бо дуже потрібні були гроші. А мене про зменшення ставки навіть не попередили!
– Коли ж почала з’ясовувати, чому так сталося, директор ресторанної мережі відповіла: «Ми дали розрахунки на затвердження Ларисі Анатоліївні (Онул – ред.). Вона закреслила цю суму і написала дві з половиною тисячі». Уявляєте, вона аргументувала це тим, що я не справилися зі своїми обов’язками і цілеспрямовано занедбала заклад під час своєї роботи! Я, виявляється, не проводила різноманітні акції для залучення відвідувачів. Мовляв, все це треба було прописати і дати рекламникам. Але ж це не входило у мої обов’язки – поле моєї роботи ми визначили під час працевлаштування! Є ресторатор, який повинен цим займатися! – продовжує обманута жінка.
– Хочу упередити всіх, хто планує піти на роботу у заклади Онулів. У цих бізнесменів по-людськи працювати нереально. Штрафи безпідставні, статус закладів не відповідає дійсності. У більшості закладів елементарного інвентарю, який повинен бути у кафе, – підкреслюю: кафе, – просто н-е-м-а-є! Не кажучи вже про ресторани, – додає Галина.
За її словами, до закладів не привозиться навіть найнеобхідніше і першочергове, на чому можна робити бодай якусь виручку. Каже, доводилося брати гроші з каси і йти купувати продукти самому. А це – нові неприємності.
– До нас відвідувачі приходять, замовлять найелементарніші речі, а ми стоїмо, як віслюки, і знизуємо плечима: «А у нас немає», «А у нас закінчилося», – розповідає екс-адміністратор. – Ви навіть не уявляєте, чого вартувало вибити туалетний папір! Це було б смішно, якби не було так жахливо. Уявляєте, папір не дають, а в той же час, коли приходить сама Лариса Анатоліївна, починає горлати: «Де папір?!» А якщо його все-таки привозили у заклад, то потім наказували: «Ви ж дивіться, не витрачайте дарма, економте!»
Під час роботи адміністратором обурювало жінку й те, що своїм становищем зловживали друзі Онула – Віталій Бєлов і Сергій Горбовський.
– Вони приходять у дванадцять годин ночі, коли у нас закінчився робочий час, і ми мусимо працювати ще кілька годин, бо їм захотілося погуляти. Причому за це нам ніхто не доплачував, – констатує Галина. – От, наприклад, Бєлов прийшов серед ночі з друзями, приніс своє пиво, назамовляв усього, до речі, безплатно. І ми їх обслуговуємо безкоштовно.
Каже, теж саме було і на день народження Миколи Онула. Ресторан «Арка», що у дендропарку, працював тоді до четвертої ранку. За додатковий робочий час, говорить, нікому не доплатили.
«Ми оголошуємо війну таким бізнесменам»
Громадський активіст, а віднині і засновник руху «Істина» Євген Главадський розповів «КП», що має намір допомагати людям, обманутим Онулами та іншими бізнесменами. Він рішуче налаштований домогтися справедливості разом зі своїм товаришем, кіровоградцем Андрієм Жилою. Власне, для цього і створили молодіжний рух, який згодом переросте в громадську організацію. Євген впевнений: залишати все, як є, не можна!
– Графи Онули – ходять чутки, що у них є такий титул, – проводять так звані благодійні акції, показово допомагають дітям… Але все це відбувається за рахунок тих, кого вони обманули. На гроші, зароблені потом персоналу, вони проводять і свої брудні піар-кампанії, свідками яких всі ми стали останнім часом. Наше завдання – домогтися істини та показати її людям. Більш того, надати підтримку тим, хто її потребує. У першу чергу допоможемо обманутим працівникам цих горе-бізнесменів, – каже Євген.
Активіст зазначає, що до руху вже приєдналося півсотні кіровоградців. Серед них – юристи й ряд інших спеціалістів різних сфер.
– Ми будемо дуже гостро реагувати на такі неправомірні дії і домагатися справедливості. Це безчинство у трудовому полі і стало поштовхом створити наш рух, – розповідає Главадський. – Хай для Онулів та інших не чесних бізнесменів це буде сигналом. Більш того, ми будемо співпрацювати з певними органами, у тому числі і правоохоронними.
