Пенсійна реформа. Далі буде… (ІНФОГРАФІКА)

У 2014-му році уряд Януковича обіцяє впровадити другий етап пенсійної реформи. Він полягає у зміні солідарної пенсійної системи, за якої працюючі забезпечують тих, хто вже на заслуженому відпочинку, на накопичувальну, коли кожен українець буде сам собі накопичувати кошти на пенсію.

 

Альтернативи у держави фактично немає, кажуть експерти. Стара система пенсійного забезпечення часів Радянського Союзу вижила себе ще на початку 90-х. Зрештою, СРСРівський спадок міг би ще існувати, але це, наголошують фахівці, шлях у нікуди. Бо така система може працювати, лише коли зайнятість працездатних громадян стовідсотково регулюється державою. При нинішньому рівні тіньових зарплат в Україні витримати це не реально.

До всього ситуація ускладнюється і старінням нації. Якщо раніше на одного пенсіонера припадало по п'ять-сім працюючих українців, то зараз – один до одного.

За різними даними сума дефіциту пенсійного фонду нині коливається від 83 до 90 мільярдів (!) гривень. Усе це говорить про те, що варіантів у країни мало: або тотальна невиплата пенсій, економічний дефолт, або продовження пенсійної реформи.

 

Майже п'ять мільйонів українців не поповнюють Пенсійний фонд. 

– Ми обов'язково проводитимемо пенсійну реформу. Її зміст полягає не в тому, щоб підвищити пенсійний вік, а в тому, щоб зробити пенсійну систему такою, яка зацікавила б кожного громадянина з першого ж робочого дня відкладати гроші на свою пенсію. У нас зараз склалася така ситуація в країні, що чотири з половиною мільйона людей взагалі не оплачують жодних відрахувань зі своєї зарплати до Пенсійного фонду. Скажіть, будь ласка, як у такому випадку підвищити пенсію, зробити її гідною? Тому завдання номер один – створити стимули, за яких кожен думатиме, яка у нього буде пенсія в старості, – пояснює прем’єр Микола Азаров. Другий етап пенсійної реформи – це перехід на обов'язкову накопичувальну систему. Ресурси, які громадяни будуть відраховувати на свої персоніфіковані рахунки, працюватимуть на економіку і розвиток країни. Далі – перехід від солідарної системи до системи індивідуальних рахунків, тобто системи, при якій кожен відповідатиме за свою пенсію, а держава гарантуватиме тільки мінімум. Таким чином, пенсія складатиметься з двох частин: власних накопичень і коштів Пенсійного фонду. Це буде завершальний етап реформи.

На сьогоднішній день, за словами юристів, держава в цілому готова до проведення пенсійної реформи. Безумовно, ще слід прийняти ряд змін у законодавстві, проте базові закони вже є.

– Основні базові закони вийшли на початку 2000-х. Це Закон «Про загальнообов'язкове державне страхування» та Закон «Про недержавне пенсійне забезпечення», – говорить кіровоградський юрист Еміль Багірян і додає: кожен громадянин України може сам відкладати гроші на пенсію на підставі Закону України «Про страхування», який діє з 1996 року.

За словами правника, людина, яка має накопичувальну програму в компанії, що займається страхуванням життя, раз на рік, подаючи декларацію про доходи, повертає собі прибутковий податок, – 15-17 відсотків, залежно від суми, яка накопичується. Це передбачено Податковим кодексом України.

 

Кіровоградці купують накопичувальні програми вже сьогодні. 

Багато українців, не чекаючи на пенсійну реформу, вже практикують самостійне накопичення коштів на пенсію. 51-річна кіровоградка Валентина минулоріч придбала накопичувальну програму в страховій компанії терміном на 20 років. Щорічно жінка буде вносити на особистий рахунок п'ять тисяч гривень.

– Я зрозуміла, що купувати накопичувальну програму доведеться в будь-якому випадку, це неминуче. Я не хочу отримувати мінімальну пенсію, а хочу жити нормально. Тому поки працюю, поки є можливість, вирішила забезпечити собі спокійну старість. Я уклала контракт зі страховою компанією, котру мені порадила моя кума. Можна було взяти поліс на дві тисячі на рік, але я вирішила взяти на п'ять. Це посильна сума – у місяць сплачувати чотириста гривень. Зате вийшовши на пенсію, я буду незалежна від держави. Через 20 років отримаю мінімум утричі більшу суму, ніж поклала. А в принципі, можна забрати гроші і раніше, – вважає Валентина.

Про гідну пенсію нині замислюються не тільки ті, кому за тридцять, а й навіть студенти. 20-річний кіровоградець Олександр навчається в університеті і одночасно працює на підприємстві. Після того, як влаштувався на роботу, теж придбав собі накопичувальну програму.

– Мені одногрупники і друзі говорили, навіщо тобі це, мовляв, витрачай гроші, поки молодий. Але я розумію, що одним днем жити не можна, потрібно вже зараз думати про майбутнє, – вважає Олександр.

 

Більшість українців не відрізняють ризикову страхову компанію від накопичувальної. 

У кіровоградському представництві компанії, що пропонує накопичувальні програми кажуть, що за останні роки кількість городян, які вирішують самостійно подбати про власну пенсію, зросла в кілька разів.

– Чимало людей уже зрозуміли, якщо сам про себе не подбаєш, будеш задовольнятися подачкою під назвою «пенсія». Якщо ти не хочеш на старості отримувати мінімалку, повинен відкладати гроші вже зараз. Кожен вибирає свій шлях самостійно, – каже керівник цієї компанії Наталія Деревинська.

Фінансовий консультант розповідає, що другий етап впровадження пенсійної реформи передбачає обов'язкове придбання накопичувальних програм людьми молодшими  35 років. Українці ж від 35-ти і до 60-ти фактично «випадають» з пенсійної системи.

– Причина в тому, що роботодавці вже заплатили купу грошей за цю категорію до Пенсійного фонду. Хоча насправді персоніфікованих рахунків цих людей там немає. Тобто, якщо будь-яка людина зараз подасть запит до Пенсійного фонду з питанням: скільки там на даний момент знаходиться його власних грошей, то чіткої відповіді не отримає. Ці люди повинні добровільно переходити на пенсійне накопичення. Іншого вибору у них немає, – зазначає Наталія Деревинська і додає, що за законом людина має право накопичувати собі пенсію у трьох фінансових установах: банках, недержавних пенсійних фондах і, так званих, лайфових компаніях, що займаються накопиченням.

– 97 відсотків населення України не може відрізнити ризикову страхову компанію від накопичувальної. А різниця лише в тому, що, кладучи гроші на рік у ризикову компанію, покладені кошти можуть стати її прибутком. Користуючись  послугами лайфових компаній,  людина кладе гроші на свій особистий рахунок. Його власником ніколи не буде страховик. Лайфова компанія тільки братиме гроші в обіг, в управління, – пояснює спеціаліст.

Наталія Деревинська запевняє: лайфові компанії – надійні, їх щоквартально перевіряють державні органи.

– За останні сто років немає жодного факту банкрутства лайфової страхової компанії, – переконує вона.

 

 

Досвід Швеції та Польщі. 

Як показує світовий досвід, безболісних пенсійних реформ не буває. Практично всі країни, які починали процес перетворення, стикалися з невдоволенням населення, протестами профспілок і складним перехідним періодом від старої системи до нової. Але держави, котрі провели вдалі реформи, вже підвищують пенсії своїм громадянам. А ті, хто не зважився на радикальні кроки, зараз змушені робити їх пізніше, але з великими втратами.

Однією з перших на такі серйозні зміни зважилася Швеція. У шведів все було добре до середини 80-х, коли вперше постало питання про реорганізацію пенсійної системи. Причиною була демографічна проблема: через зростання тривалості життя і падіння народжуваності, накопичень пенсійних фондів не вистачало на забезпечення виплат у колишньому обсязі.

На відміну від України, Швеція на той момент мала хорошу економічну ситуацію і не переживала тих кризових явищ, які нині є зараз у нас. Це дозволило розтягти реформу на 15 років, почавши з дискусій та роз'яснювальної роботи і завершивши остаточною перебудовою всього пенсійного механізму.

Фінансову основу пенсії в Швеції тепер складають щомісячні відрахування у розмірі 18,5% від зарплати. З них 16% ідуть на рахунок накопичувальної пенсії і використовуються для виплат старшому поколінню. Решта 2,5 % пенсійних внесків переводиться на накопичувальні рахунки. Підсумок шведської пенсійної реформи такий: середня пенсія в країні становить близько двох тисяч доларів.

На відміну від Швеції, якій зміни були вкрай необхідні, Польща позбавлялася від спадщини соціалістичних часів. Причому робила це так, як й інші свої економічні реформи – у режимі шокової терапії.

Фактично Польща нічого не реформувала. Вона скасувала стару пенсійну систему і ввела нову. Ідеологи перетворень вважали – чим сміливіше і швидше діє влада, тим менше «мук реформ» переживає суспільство.

Нова пенсійна система запрацювала у наших західних сусідів у 99-му році і стала однією з перших глибоких пенсійних реформ у Східній Європі. Аби стати на нові рейки, Польщі знадобилося всього два роки.

Фахівці кажуть: головна перевага польської системи в тому, що вона захищена від загрози дефіциту. За визначенням загальний обсяг виплат дорівнює обсягу зібраних внесків. Цього результату вдалося досягти завдяки базуванню всієї системи на індивідуальних пенсійних рахунках. Кожен працюючий отримає в майбутньому те, що сам вніс в цю систему, плюс відсотки. У підсумку – там середня пенсія становить 450 доларів. Пенсійний вік для польських чоловіків становить 65 років, для жінок – 60.

Тим часом вітчизняні фінансисти переконують: Україна нині йде на 90 відсотків шляхом Польщі. Цей шлях, до речі, вважається одним із найбільш успішним у світі.