Кіровоградці вже не доїдають і не мають за що лікуватися

, Олена Сідорова, "КП"

1804Продавці у магазинах і на ринках не встигають міняти цінники. Майже усі товари подорожчали в рази. «Ми вимушені піднімати. Долар скаче», – виправдовуються торговці. Але покупцям від цього не легше. Ті, хто раніше балансував на межі бідності, зараз не можуть собі дозволити найнеобхідніше. Більшість кіровоградців, з якими спілкувалася «КП», кажуть, що насамперед обмежують себе у повноцінному харчуванні та якісному лікуванні.

Найбільше від ситуації в країні страждають пенсіонери. Вони скаржаться, що зараз уся пенсія іде тільки на продукти. І то на ті, що найдешевші і вкрай потрібні.

Пенсіонерка Тамара Василівна підпрацьовує на стихійному ринку. Продає вирощені влітку гарбузи, кілька баночок консервованого кропу та шипшину. Каже, по-іншому вона не може, інакше грошей взагалі ні на що не вистачить.

– Та нічого ми купити не можемо, – каже пенсіонерка. – Все дорого. І щодня ціна підвищується. Хіба вистачить тої пенсії? У мене всі гроші йдуть, як і раніше, на продукти. Економити не виходить. Зараз гречка по 18 гривень. На скільки того кілограма вистачить? Так само на якісний одяг грошей немає. Як куплю щось дешеве, так воно через кілька тижнів рветься. Це мені нагадує 90-ті плюс ще й війна надодачу. Люди панікують. Жахливо і страшно…

Повз проходить пенсіонер Іван Михайлович. Він іде з ринку з невеличким пакетом. Купив два кілограми картоплі і три карасика. Він удячний бодай за ті дві пенсії, що вони з дружиною отримують на двох. Але і їх уже не вистачає, аби купити ліки та м'ясо.

– Багато в чому з дружиною собі відмовляємо, – розповідає співрозмовник «КП». – Все подорожчало в рази, а пенсія яка була, така й залишилася. Обмежуємо себе в найнеобхіднішому. Якщо раніше можна було і шматочок м’яса з’їсти, вершкового масла взяти, то зараз на це не вистачає грошей. Дітям нема чим допомагати. На наші пенсії далеко не розженешся. Вийшов раз на базар – ні в сумці нема, ні в кишені. Отаке життя зараз пішло. Але будемо жити, нічого не зробиш. Треба пережити це все.

– Ліки, які мені потрібні, подорожчали втричі, – продовжує пенсіонер. – Наприклад, від тиску мені треба, від серця і головного болю. А все купити не можу. Одна упаковка необхідних ліків коштує вісімдесят гривень. У ній десять таблеток. За десять днів з’їв їх, і що далі?

Окрім споживачів, обмежують себе і продавці на ринках. Вони почали менше закуповувати товарів. За їхніми словами, люди менше купують, все частіше питають ціну, обурюються і йдуть далі.

–Люди не хочуть купувати, – каже продавчиня фруктів Світлана. – За такі ціни ще й вислуховуємо купу невдоволень. А що ми можемо зробити? У нас самих зарплати не підвищуються. Взагалі фрукти слабо йдуть. Беруть у крайньому випадку для дитини, старої або хворої людини.

Не менший інфляційний шок і в молоді. Якщо пенсіонери вже звикли до такого процесу, то молодим людям важко зрозуміти, що відбувається. Вони більше обмежують себе в обновках, новій побутовій техніці та розвагах.

– Ось назбирав собі на нові зелені штани, – показує обновку студент Максим. – А так вже який місяць собі нічого з речей не купую. Ще хочу дві сорочки і кросівки. Змирився вже, що новим колонкам доведеться почекати. Такі, які я хотів, раніше коштували двісті гривень, а зараз – майже півтисячі. Тому найближчим часом такі забаганки не задовільню.

– Ще й гуляти виходжу рідше, – додає Максим. – Одна прогулянка – мінус майже сто гривень. Тому я краще вдома посиджу. І друзі заодно не витрачатимуться.

Студентам, які раніше могли протриматися на плаву на одну стипендію, зараз важко прожити на вісімсот гривень.

– Купила вчора три мандаринки, – розповідає студентка Аліна. – Це дев’ять гривень. Більше взяти не могла. Раніше я і так особливо не закуплялася, бо стипендії мало. А тепер взагалі... Фрукти, печиво, шоколадки подорожчали... Радію, що крупою запаслася. Та в продуктах себе постійно обмежую. Купувати на стипендію те, що хоче мій організм, – я не можу. Включаю режим наджорсткої економії. Скупилася в АТБ сьогодні на 150 гривень. Від ціни на банани аж очі на лоба полізли. Як гляну – аж серце стискається і ридати хочеться.

– Нещодавно я подумала: коли у мене взагалі не буде грошей, що я можу закласти в ломбард? Тільки кілька каблучок і пару сережок. Навіть у найважчі часи знайдуться ті, хто скуповуватиме дорогоцінності. Мені навіть соромно і принизливо про таке думати, – зізнається Аліна.

Страждають від росту цін і запеклі модниці. Їм не вистачає грошей на обновки та косметичні послуги.

– Я дуже люблю одяг, – каже 30-річна перукарка Дарина. – Раніше раз на місяць купувала собі обновки. Могла дозволити виділити собі гривень п’ятсот на нові речі. Зараз уже треба обирати – або нова сукня, або ж голодною залишитися. На ринок прийшла, подивилася на ціни, перелякалася і пішла. Буду діставати з шафи старі речі, перебирати, можливо щось перешию. Не можу і манікюр собі професійний зробити. Якщо раніше я частенько відвідувала майстра, то тепер або чекаю до останнього, поки нігті не облупляться, або починаю сама освоювати манікюрну справу. На масажі вже також не ходжу. Дороге задоволення стало.

Важко і тим, у кого є домашні улюбленці.

– Якщо на собі я можу зекономити, то собаку я обмежувати не можу. Іноді навіть смішно, що собака харчується краще, ніж я, – з посмішкою говорить 35-річний менеджер Андрій.

Через ситуацію в країні люди обмежують себе не тільки у життєво необхідних речах, а й у спілкуванні з рідними.

– Син у мене живе в Кореї, – зі сльозами розповідає пенсіонерка Світлана Михайлівна. – Хотів торік приїхати, але тут таке робиться, що не зміг. Я до нього також не зможу поїхати, бо і грошей нема, і вік не той. Так уже п’ять років не бачилися і не знаю, коли побачимося. Буду чекати, поки усе закінчиться і стабілізується.

Віднайти того, хто себе ні в чому не обмежує, «КП» не вдалося.
e-max.it: your social media marketing partner