Шукаю роботу. Дуже!

Ситуацію на ринку праці сьогодні можна назвати критичною. Хоча офіційні відомства швидше тримають міну при поганій грі, заспокоюючи, що за останній рік безробіття зросло всього на 2,6%, інтуїтивно всі розуміють – реальна картина куди гірша. Насамперед за рахунок закриття підприємств, скорочення працівників і появи переселенців.
В обласному центрі зайнятості щодня від самого ранку шикуються шалені черги шукачів заробітку. На запитання «КП», яку роботу шукають, люди відповідають: «Будь-яку!»

Олександр ходить до центру зайнятості ще з червня місяця. Він уже напам’ять знає, де яке висить оголошення, яка свіжа вакансія з’явилася, а яка висить бозна скільки. Каже, кількість пропозицій останнім часом відчутно зменшилася.

– Раніше тут усі дошки були завішені оголошеннями, – розповідає Олександр. – Зараз багато стендів порожні. Я шукаю роботу водія, але підходящих вакансій поки що немає. Раніше працював водієм на підприємстві, потрапив під скорочення. Був звільнений за згодою сторін. За весь час, що стою на біржі, мені запропонували тільки два місця, але обидва не підійшли. Ось скоро виходить термін, протягом якого можу стояти на обліку. До цього часу треба десь офіційно працевлаштуватися. Зараз підпрацьовую у товариша водієм. Якби не війна, то наша фірма ­ і надалі нормально працювала б. А так… Складно стало дуже.

Біля одного зі стендів стоїть 25-річна інженер-проектувальник Аліна. Дівчина також потрапила під скорочення на будівельній фірмі. Вже другий місяць шукає роботу за фахом.

– У зв’язку з ситуацією в країні люди перестали купувати в нашій фірмі будівельні матеріали. Тому керівництво вирішило суттєво скоротити кількість працівників. Працювала там рік і потрапила під скорочення. Зараз шукаю будь-яку роботу у сфері будівництва. Згодна піти навіть продавцем у магазин будматеріалів. Не хочеться сидіти на шиї у батьків, – скаржиться Аліна. Підшукує роботу і випускник психологічного факультету.

–Навесні я закінчив університет. За фахом – психолог. Проте роботи зараз знайти не можу. Живу з батьками, вони мене поки не виганяють з дому, проте на роботу вже женуть. Розумію, що за спеціальністю працевлаштуватися зараз важко. У мене немає досвіду роботи. Щодо заробітної плати, то погодився б і на мінімальну, аби тільки досвіду набратися. Тут більше потрібні кваліфіковані працівники – електрики, штукатури, муляри… Щоправда, якось мені пропонували громадські роботи. Але не дуже хочеться з червоним дипломом мести вулицю, – зізнається Андрій.

Гортає електронного помічника і студент Максим. На запит по його спеціальності вакансій автомат не знаходить. Хлопець зізнається, що приходить сюди зрідка – морально готує себе до того, що після навчання роботу йому знайти буде вкрай важко.

– Якщо натраплю на якусь цікаву роботу, на яку візьмуть після навчання, то із задоволенням піду, – пояснює Максим. – Уже працював у місцевому «Телеконтакті», знайшов там багато друзів і набув трошки досвіду. Ще на першому курсі роздавав рекламні листівки. Якось ледве не потрапив у секту мережевого маркетингу. Поки я можу спокійно вибирати вакансії, оскільки робота ще не так пече. Але насправді студентам дуже важко знайти себе у нашому місті. Вже і газету з оголошеннями купував і в інтернеті шукав, – марно. Обіцяють одне, а приходиш – відправляють на вулицю «втюхувати» парфуми по двадцять гривень. То треба якусь книжку купити або диск, без яких наче працювати не зможеш. Суцільний лохотрон.

Розглядає папірці з вакансіями і жінка середнього віку. Марина розповідає, що довгий час працювала на суднобудівному заводі у Миколаєві.

– Шукаю будь-яку роботу, але з достойною зарплатою. Мене б влаштувало дві-три тисячі гривень. На менші гроші тут прожити буде важко. Перебрала вже декілька варіантів. Але нічого не підходить. Моя середня освіта і великий досвід тут нікому не потрібні. Хіба що на ринок іти торгувати, але і таку роботу важко знайти, – констатує жінка.

Окрім того, безробітні скаржаться, що пропонованих вакансій мало, щомісячна виплата невелика, а витрачати кошти на проїзд до центру зайнятості треба регулярно.

Ріст кількості безробітних підтверджують і у відділі статистики та прогнозування обласного центру зайнятості. Там кажуть, що рівень безробіття, порівняно з минулим роком, збільшився лише на 2,6%.

Найбільше бракує робочих місць для кваліфікованих робітників сільського господарства. На одне робоче місце їх претендує аж 54 особи. Найменше – серед працівників торгівлі і сфери послуг.

Коментує високий показник безробіття і генеральний директор обласного об’єднання організацій роботодавців Олександр Саінсус.

– До нас звертаються багато світловодських підприємців, у яких, у зв’язку з припиненням співпраці і розірваннями контрактів із Росією, відбуваються великі скорочення працівників. За інформацією, яка є в ЗМІ, – на одне робоче місце претендує 26, а деколи і до 30 безробітних. Насправді це дуже великий показник для регіону, – вважає Саінсус.