Ми – валютні раби! Власники доларової іпотеки попереджають про черговий майдан

Усе більше і більше українців, які брали валютні кредити у банках, втрачають платоспроможність. Через цьогорічний шалений стрибок долара сума платежів нечувано зросла, а доходи позичальників залишилися такими ж. Люди в розпачі, адже як розраховуватися з банками, які вимагають погашення боргу, не знають. Так само не знають, що робитимуть, коли фінустановам дозволять відбирати майно на вимогу МВФ. Тож ситуацію, в якій опинились, називають законним грабунком і наголошують, що неспроможність Нацбанку і держави врегулювати валютне питання – не їхня вина.

Навесні люди, які втратили змогу виплачувати валютні і гривневі кредити, почали об’єднуватися в організацію «Кредитний Майдан» і боротися за власні права.

– Люди, беручи кредит, розраховували на одне, а в результаті отримали інше. Вони не можуть сплачувати ті суми, які сьогодні вимагають банки. І в принципі не повинні цього робити. Нацбанк має врегулювати це питання. Ми зараз самі беремо все в свої руки і намагаємося вплинути на процеси, – розповідає «КП» координатор громадського об’єднання «Кредитний Майдан» у Кіровоградській області Лариса Соколовська.

За її словами, в регіоні ситуація з виплатою валютних кредитів тільки погіршується. До організації звертається дедалі більше людей, серед яких і гривневі позичальники. Жінка попереджає, якщо держава не піде на зустріч громадянам і не врегулює ситуацію, – буде ще один майдан.

– Своєю вимогою – відбирати майно у боржників валютної іпотеки – МВФ, очевидно, хотів захистити банки, адже вважає, що мораторій на відчуження житла дає позичальникам можливість маніпулювати банками. У МВФ навіть не уявляють, яка в нашій країні війна між банками та громадянами. Ми ставимо МВФ до відома, що українці – валютні раби, на яких щосили тиснуть банки, використовуючи безліч механізмів: і залякування, і погрози. Зараз МВФ погодився надати Україні другий транш, попри цю норму. Будемо сподіватися, що її й у подальшому не скасують, – говорить Лариса Соколовська і наголошує, що позичальники не відмовляються розраховуватися з банками: люди хочуть погасити кредити, але на тих умовах, за якими вони укладали угоди.

– Суми, які зараз вимагають банки, просто непідйомні. Навіть якщо людина не їстиме, все одно їй не буде чим платити. Ми стаємо жебраками, а банки отримують надприбуток, – переконана координатор обласного об’єднання.

Лариса Соколовська радить усім, хто має проблеми з фінустановами, не падати духом, а боротися разом.

– Хочу порадити всім позичальникам не забувати, що договір укладають троє, і банк – рівнозначний людині. Тому не потрібно його боятися. Якщо немає чим платити, у першу чергу слід звернутися до банку і написати письмову заяву, у якій розповісти про свою ситуацію. А той повинен у свою чергу надати відповідь і вказати варіанти виходу. Ми закликаємо людей спілкуватися з банком. Якщо банк не хоче спільно шукати вихід, а тисне і вимагає виплат, усіляко погрожуючи, – звертайтеся до нас, зателефонувавши за номером: 099-109-57-37, – радить Лариса Соколовська.

 

Історія Ігоря: батько загинув, а кредит перейшов на маму в декреті
Свою кредитну історію «КП» розповів житель Бобринця Ігор Буянін. Сім років тому його батько взяв доларовий кредит в «Укрсоцбанку» для розширення бізнесу. Попри стрибки долара, протягом усього часу позику справно сплачували до березня цього року.

– Батько взяв кредит у сумі 23800 доларів, на той момент це було близько 120 тисяч гривень. Тоді ніщо не віщувало біди. З приходом кризи 2008 року бізнес почало лихоманити, впала купівельна спроможність клієнтів, долар виріс практично вдвічі... Ми відразу відчули всю «стабільність» валютного кредиту, до того ж банк підняв процентну ставку, – розповідає Ігор.

Згадує, позику стало гасити важко, проте гроші сплачували. Тим часом вели переговори з банком про «кредитні канікули» на півроку, аби за цей час родина мала змогу стабілізувати бізнес. Проте банк відмовив.

– Зійшлися на реструктуризації, яка була не зовсім зручною для нас. Банк погодився реструктуризувати  кредит у гривню, але за нинішнім курсом, – пояснює чоловік.

У липні в сім’ї Ігоря сталася біда – загинув його батько. Мати залишилася сама з дітьми… Банк нагадав про себе моментально. Вся відповідальність за кредит перейшла на маму, бо вона виступала майновим поручителем. Однак погашати борг удова, яка зараз у декретній відпустці, не в змозі.

– Те, що у мами троє маленьких дітей, банк не цікавить, він готується реалізовувати іпотеку, тобто продаж будинку. Нам сказали, хоч це і багатодітна сім’я, а мама не має доходу, ніяких поблажок бути не може, – говорить Ігор. – 9000 доларів по 14 гривень за долар – це 126 000, в еквіваленті сума перевищує спочатку взяту, враховуючи те, що більшу частину позики ми погасили з усіма змінними курсами і новою процентною ставкою по кредиту.

 

Історія Наталії: Чоловіка забрали в АТО, а я сплачувати такі суми не в змозі
Стала заручницею ситуації і жителька Новоукраїнки Наталя Нетюхайло. Після того, як її чоловіка забрали в АТО, виплата усіх кредитів лягла на плечі жінки. Позику родина має чи не в кожному банку – усі гроші витрачалися на лікування Наталі та її хворого сина – десятирічного Богдана. Як погашати кредити, коли годувальник родини боронить Батьківщину, вона не знає. Каже, просить банки йти на поступки, однак поки що – безрезультатно.

– Фактично всі кредити ми брали на лікування і операції. Поки чоловік був удома, ми справно все виплачували. Але коли його призвали воювати, почалися проблеми. У нас позики у банках «Альфа», «ВТБ», «ПУМБ», «ОТП», «Платинум», «Аваль», «Ощадбанку». Суми різні – де 8 тисяч, де – 10, найбільший кредит – 30 тисяч гривень. Я звернулася в усі банки з документами, які засвідчують, що мій чоловік бере участь в АТО, надала довідки, що я і дитина потребуємо операцій. Один раз відправила, другий – нічого. Потім, коли возила сина у лікарню до Києва, пішла з листом до Порошенка. З Адміністрації Президента прийшла відповідь, що моє питання розглядає Нацбанк, – розповідає Наталя.

– Тим часом банк розпочали справжній терор, посипалися погрози, мовляв, приїдуть і відберуть хату. Я вже просто не можу витримувати цього морального тиску! – скаржиться жінка. ­­­­­

– Мені пропонували реструктуризацію, але на таких умовах, що я її не потягну. Призначили платіж – дві тисячі гривень на місяць, а після мого звернення знизили до 1600. Але я ж їм казала, що можу зараз платити максимум по 400 гривень, адже головний годувальник – чоловік! А він зараз в АТО. До мене прийшов лист, що я знову повинна направити в усі банки довідку з військкомату, що чоловік все ще знаходиться в АТО, медичні довідки, мої і сина.

– Мені понараховували пеню, призначили різні санкції. Я не знаю, що робити. Мені терміново треба пухлину видаляти. Цього місяця на операцію кладуть мого сина. За рік зробили дитині п’ять операцій. Гроші потрібні постійно, – говорить Наталя. – Я хочу, щоб банки подовжили термін виплати, зменшивши щомісячний внесок. Мій чоловік на сході не за себе воює, а за всіх нас, і за банківських працівників у тому числі. Тож нехай вони будуть людьми і пі­дуть на зустріч!