Під Кіровоградом поховали бійця з пакетом для сміття на голові

На сході країни під Волновахою Донецької області за невідомих обставин помер старший солдат, водій 28-ї окремої механізованої бригади 35-річний Олександр Ланецький. Додому у село Соколівське Кіровоградського району його привезли з чорним пакетом для сміття на голові. Так і поховали. Його мама – Тетяна – ледь прийшла до тями від побаченого. Жінка не вірить в офіційну причину смерті сина – набряк головного мозку, тож робить усе, що в її силах, аби домогтися правди – як насправді помер Сашко, що сталося з обличчям, чому його так вперто приховували?

На початку війни Олександр був волонтером. У 2014 році його призвали на службу. Там отримав травму грудної клітки, йому видалили селезінку. Але він не здався, за місяць реабілітації повернувся в армію.

– Він казав: «Я там буду воювати, а ви тут будете спокійно спати, і мені від того буде також спокійно», – розповідає «КП» мама Тетяна.

Востаннє з Сашком спілкувалася його цивільна дружина – ­­­21 червня близько 18:30. У той час якраз був кінець його чергування на посту.

– Із розмови вона дізналася, що він у когось попросив сигарету, – переповідає мама Олександра. – Спитала, чи є в нього гроші… Попросила дати номер картки, аби вислати якусь копійку. Сказав, що йому доведеться йти на другий наряд поспіль. Каже, здам пост і скину тобі номер картки. (От цей момент дуже важливий, бо якби він наступного ранку був живим, обов’язково подзвонив дружині і дав номер картки). Я намагалася йому дзвонити, але він уже був поза зоною…

Жінка підозрює, саме в ту ніч – з 21 на 22 червня – щось і сталося з сином.

– Думаю, у нього від чогось була розірвана голова, її докупи зібрали, мішковиною стягли і такого додому привезли. Думаю, коли він 21 червня пішов заступати на другий наряд, із ним у той час щось трапилося, – припускає співрозмовниця «КП». – А тому він помер не 22 червня ввечері, а 21. Коли привезли розквашену голову, як я можу не підозрювати, що він помер не своєю смертю?! Він настільки був міцним, сильним і витривалим…

Звістку про смерть сина Тетяна отримала через добу – вже 23 червня між 18:00 і 20:00.

– Мені подзвонив чоловік, представився заступником командира 28-ї бригади, – пригадує Тетяна. – Спитав прізвище моє, мого сина. Я одразу зрозуміла, що щось трапилося. Він розповів: «Вашому синові стало погано, ми його завезли спочатку в санітарну частину, йому не стало легше, ми його направили в госпіталь у Маріуполь, він впадав двічі в кому, на третій раз він не прийшов до тями, помер у госпіталі». У мене була істерика, бо знала, який у мого сина міцний організм.

24 червня близько четвертої години ранку Олександра привезли у морг районної лікарні у Кіровограді.

– Коли ми приїхали на територію лікарні, там побачила мікроавтобус з надписом «200», – описує побачене мама бійця. – Представники військкомату і бригади показали сумки з речами мого сина і сказали, що тіло вже поклали у морг, який буде зачинений до восьмої ранку. Близько 9:30 я приїхала в морг зі своєю доч­кою і цивільною дружиною сина. Взяла з собою фотоапарат, хотіла оглянути тіло. Коли зайшла в морг, побачила каталку, на ній – труна, з якої стікала юшка. В мене шок! Вивезли каталку в оглядову, відкрили гроб, а там – пакет на голові! Я намагалася зняти його, але він настільки був міцно зав’язаний, що не змогла цього зробити. Я пробувала зверху розірвати, але співробітниця моргу відштовхувала мене. Намагалася прощупати крізь пакет, то я нічого схожого на обличчя не знайшла – ні носика, ні очей… Як шматок м’яса! Казали, що робили трепанацію черепа, тому голова потекла. Але від трепанації аж настільки не тече! Впізнала його лише по обрізаній фаланзі великого пальчика на правій руці. Я мама! Я мала право побачити його обличчя! Хотіла перевезти його на селище Нове і потримати там до понеділка, щоб зробити незалежну експертизу. Але мені цього зробити не дали.

Того ж дня Олександра поховали. Його привезли у двір рідного будинку, втім пакет не знімали і на прощанні. Не зняли його і на кладовищі. І навіть тоді, коли опускали в яму. Ховали без почестей – військового оркестру, салютів, почесної варти…

Як пояснив «КП» військовий комісар районного військкомату Андрій Гриценко, почестей не було, оскільки їм занадто пізно сповістили, що тіло везуть на поховання.

– Мінімум за добу мають нам сповіщати, – каже він. – Представники бригади не привезли з собою цього повідомлення про смерть. Ми банально не встигли. Якби раніше сповістили, то, звичайно, організували б. Офіційно ми досі не знаємо, що він помер. Ніяких документів про його смерть ми ще не отримали. Ми вже зробили запит на військову частину, щоб нам надіслали повідомлення і матеріали службового розслідування.

Офіційна версія причини смерті бійця – набряк головного мозку нез’ясованого походження.

– Саша був моїм хорошим товаришем, – каже офіцер командування, капелан 28-ї бригади Олег Сидоренко. – Останнім часом він наче відчував смерть, бо часто ходив до мене сповідуватися, розповідав про своє життя, свої проблеми. Він відмовився від алкогольних напоїв, але замінив їх енергетичними. Це і стало причиною смерті, бо, за словами його командира, у той день він випив аж чотири літри енергетика. У нього підскочив тиск, він звернувся­ до санчастини. Ввечері лікарі зібрали нараду і повезли його у шпиталь в Маріуполь. Дорогою у нього зупинялося серце. Помер у шпиталі 22 червня.

За словами офіцера, пакет на голову бійця одягли у Маріуполі в морзі.

– Коли приніс у маріупольський морг речі для поховання, він лежав, як живий, – продовжує капелан. – Він був не блідий, не синій, наче просто спить. Коли повернувся після оформлення документів, він уже лежав у труні, одягнений у форму, але коли я відкинув покривало, побачив у нього на голові пакет. Мені пояснили, що це штатна процедура, щоб не зіпсувалося обличчя в таку погоду, – змастили шаром формаліну, наклали маску і завернули пакетом. Чому не дозволили матері зняти той пакет – не знаю. Мені розповіли хлопці, які були на похованні, що вони намагалися зняти пакет, але побачили, що обличчя зіпсувалося – м’язові тканини почали відходити від кістки черепа. Це через спеку і через те, що у Кіровограді в морзі його не поклали в холодильну камеру. Тому пакет одягли назад і так поховали.

Капелан ледве не божиться, що чоловік помер своєю смертю, і запевняє, у розташуванні у день смерті Олександра не було ні бійок, ні сварок, ні пострілів.

Втім мама Олександра не вірить у це і готова на все, що від неї залежить, аби дізнатися правду задля синового спокою на тому світі.

– Хочу добитися правди, – каже мати. – Не можу спокійно спати. Чому мого сина поховали не як солдата, а як, вибачте на слові, собаку в сміттєвому пакеті?! Мені соромно перед односельцями, що він на прощанні був у такому вигляді. Він приходить у снах! Наснився своїй цивільній дружині і каже: «Чого в мене пакет на голові?». Вона: «Бо не дозволили зняти». Він: «А де ж салюти? Де солдати?». Вона: «Нам сказали, що ти своєю смертю помер, тому не належить». Він: «А-а, скоти такі. А я ще туди йшов…». Я згодна на ексгумацію, хоч це і великий гріх. Я, як мати, все витримаю. Скільки б то не кош­тувало, я зроблю все, щоб йому було спокійно на тому світі.

фото: nv.ua