Було страшно, але з 2022 року я – у ЗСУ. Колишній журналіст «Кіровоградської правди» розповів про свій військовий шлях

Колись ви могли прочитати його тексти на сторінках нашої газети. Сьогодні ж він пише зовсім іншу історію – історію захисту й боротьби за Україну. Кропивничанин Андрій Мороз деякий час працював журналістом у редакції «Кіровоградської правди». З початку повномасштабної війни – він у лавах ЗСУ. До Дня захисників і захисниць України він поділився своєю історією.

УЧОРА – ЦИВІЛЬНИЙ, СЬОГОДНІ – ВОЇН

Андрій закінчив факультет філології та журналістики Кіровоградського педагогічного університету імені Винниченка. Потім пройшов строкову службу у Національній гвардії України у Сумах. Наприкінці 2016-го – у 2017 році працював журналістом у редакції «Кіровоградської правди». Писав для наших читачів оперативні новини та ґрунтовні інтерв’ю. Згодом працював в агросфері.

– 24 лютого 2022 року як, мабуть, більшість кропивничан прокинувся від гулу літака, який пролітав над будинком. Без новин було зрозуміло, що почалося. Бо останні дні, тижні тільки й розмов було про це, – пригадує Андрій. – Особисто я не вірив у те, що «гра м’язами» ворога переросте у повномасштабне вторгнення. Чимало експертів тоді казали, що їхні сили розпорошені по усій лінії фронту, що це не більше ніж провокація, але що далі сталося – всі ми знаємо. Це ще раз підтверджує той факт, що ворог непередбачуваний і дуже небезпечний. І прагне будь-що досягти своїх цілей, знищивши нас як країну і націю.

У той же день Андрію зателефонували з ТЦК та СП і запросили пройти комісію.

– Оскільки я служив строкову службу і після неї був зарахований до оперативного резерву першої черги, то мої дані були свіжими. Мені не надсилали повісток, просто зателефонували і я прийшов. Тоді були змішані відчуття і чесно – було страшно. Бо вже тоді було зрозуміло, що такий масштаб затьмарить АТО, ООС своєю жорстокістю, жертвами, руйнуваннями, – продовжує співрозмовник.

Тоді під стінами ТЦК та СП були величезні черги тих, хто готовий був іти захищати Україну.

– Прийшло багато людей із бойовим досвідом. Колишні контрактники, ті, хто брав участь в АТО, ООС. Що мене тоді приємно здивувало, ті хлопці і чоловіки вже були по формі, мали зібрані рюкзаки. На комісії казали щось типу: «Давай швидше став мені відмітки, що я здоровий, і я поїхав у свою бригаду. Це тих, що не мають бойового досвіду, перевіряйте». І дійсно, мене тоді запитали, чи маю я бойовий досвід. А в мене тільки строкова на той момент була. Тоді стільки добровольців було, що реально людей, які служили строкову чи взагалі не служили, могли відправити додому, – розповідає Андрій.

Саме так відбулося тоді і з ним. Андрію сказали чекати дзвінка.

– Офіційно в армію я потрапив 2 березня 2022 року. Розподілили у роту охорони, завданням якої було готуватися відбивати прорив зі сторони Миколаєва. В перші дні служби ми робили блокпости у Кропивницькому й області, вантажили речі зі складів для новоприбулих військово­службовців, тренувалися поводитися зі зброєю. Коли стало відомо, що до нашого Бобринця ворог не дійде, нашу роту частково забрали в 57-му бригаду, частково у новосформований 69-й батальйон, решту роти відправили на підсилення в Одеську область, – говорить військовослужбовець.

Увесь 2022 рік Андрій служив на посаді стрільця, охороняв стратегічні військові об’єкти.

– У той страшний рік втратив декількох побратимів із роти, які потрапили до 57-ї бригади, втратив родича на війні. Однак мене тоді жорсткі бої і напрямки, де вони точилися, оминули, – ділиться боєць.

АРМІЙСЬКА «БЮРОКРАТІЯ», ЯКА РЯТУЄ ФРОНТ

На початку 2023 року йому запропонували спробувати себе в ролі діловода однієї зі служб забезпечення.

 

Армія потребує людей
не тільки зі зброєю в руках,
а й тих, хто їм допомагатиме

– Можливо комусь у це важко повірити, але навіть сьогодні, враховуючи наскільки багато бюрократії в нашій країні, армія потребує людей не тільки зі зброєю в руках, а й тих, хто їм допомагатиме. Хто буде підвозити одяг, їжу, паливо, боєкомплекти і, звісно, це все обліковуватиме. Будучи в підрозділі забезпечення, я вже у 2024 році потрапив на запорізький напрямок, де і виконував вищевка­зані функції, – розповідає Андрій.

 

НОВИЙ РОЗДІЛ СЛУЖБИ «ФІЛФАКА»

З початку 2025 року чоловік служить у 14-му окремому полку безпілотних авіаційних комплексів.

– Мій побратим і друг, офіцер В’ячеслав розмірковував про переведення в іншу військову частину. Постійно моніторив затребувані вакансії. Це вже час, коли активно запрацював рекрутинг і з’явилася можливість самостійно обрати місце служби. Він наштовх­нувся на оголошення полку про пошук цілої низки спеціальностей для одного із новосформованих під­розділів. Я спочатку скептично до цього поставився, а далі трошки дізнавшись про специфіку полку, дуже захотів туди потрапити. Познайомився з рекрутерами полку, пройшов декілька співбесід, вони підібрали для мене відповідно до мого досвіду і знань посаду, – розповідає військовослужбовець.

Зараз він служить у званні молодшого сержанта. Вже у полку отримав свій позивний – «Філфак».

– Я начальник одного з відділів у одному з підрозділів полку, веду певний сегмент документальної роботи, – без подробиць продовжує співрозмовник.

 

14-й полк працює на багатьох напрямках. А серед масштабних спецоперацій цього підрозділу – удари по складах зі зброєю у містах Тихорецьк та Торопець, по нафтопереробному заводу «Киришинефтеоргсинтез» РФ.

– У нас побудована робота таким чином, що всі беруть активну участь у тому, щоб по всій лінії бойового зіткнення і далеко в тилу ворога у них були неприємності. Про наші результати також знає вже, мабуть, весь світ. Свій внесок у це я теж, скажімо так, зробив і далі роблю. І закликаю тих, хто хоче також принести користь своїми вміннями і розумом, приєднуватися до нас у 14-й полк. Адже у нас зібралися талановиті й успішні люди, а наш полк є одним із найтехнологічніших і найефективніших не тільки в силах безпілотних систем, а й в усіх силах безпеки і оборони України, – каже військовослужбовець.

Рекрутери полку допоможуть підібрати кожному посаду відповідно до вмінь і знань. Військовослужбовці ж до командирів можуть звертатися 24/7, адже у полку вибудовують гнучку систему комунікації та розуміння.

– Якщо раптом у вас освіта, скажімо, з нашої льотної академії, то таким людям у нас відкриті всі дороги. Якщо ви не знаєте, чим би могли бути корисним полку і країні, просто наберіть нас, ми з усім допоможемо і навчимо. Наш полк – це про ефективність, постійне навчання, удосконалення. У нас кожен знай­де своє місце і призначення, зросте як воїн і як людина. Я в цьому переконаний. А ще у нас молодий дружній колектив і талановиті командири, – каже Андрій.

ДЛЯ КОХАННЯ ЗАВЖДИ ВЧАСНО

Попри тривоги, наряди й невідомість завжди є місце для справжніх почуттів.

– З Анею ми познайомилися на початку 2021 року. 14 лютого 2022-го я їй освідчився і зробив пропозицію одружитись. А потім почалася повномасштабна війна. В один із вільних від нарядів днів, коли я ще був у Кропивницькому, ми купили обручки і розписалися 24 березня 2022 року. Тоді, до речі, з нами була ще одна пара – і наречений, і наречена були військовими. Сподіваюся, з ними все добре, – говорить Андрій.

Для нього ж кохана Аня – його оберіг.

– Вона – моє все. Я дуже її кохаю. Сьогодні бути дружиною військового зовсім непросто. Я дуже вдячний своїй Ані. Приїжджає до мене, підтримує. Бажаю кожній українській дружині дочекатися свого захисника додому, – каже Андрій.

Фото: надані співрозмовником