Коли сон під зорями та їжа на багатті – це не про романтику. Реальне життя безхатченків у Кропивницькому

, Наталка Маринець

11072У той час, як чимало людей раділи снігу, дивлячись на нього з вікна теп­лої квартири чи будинку або ховалися від дощу вдома, в офісах, ресторанах чи кафе, вони чекали сонця, перечікували негоду у громадських вбиральнях, закинутих будівлях, під лавками… У Кропивницькому майже 800 людей перебувають на обліку, як такі, що не мають, де жити.

Кілька днів ми ходили містом у пошуках безпритульних. Зверталися до закладів, які допомагають таким людям, чергували біля сміттєвих баків, заглядали у закинуті будівлі... Удень зустріти їх «вдома» майже не можливо. Вони у пошуках їжі і підробітку. У закинутих будинках, недобудовах, під навісами магазинів, за зупинками, на лавках ми знаходили речі – матраци, одяг, посуд… На теплотрасі на набережній за бетонними плитами хтось таки був «удома», жваво розмовляли і сміялися кілька людей. Почувши кроки і голос, вони затихли. Турбувати їх не стали. Але нам таки вдалося поспілкуватися з тими, хто лишився без даху над головою. Вони розповіли «КП», як це ста­лося і як живуть тепер.

Микола, 60 років – живе у центральному сквері

Чоловік родом із Новгородківського району. Каже, зовсім молодим переїхав у Кропивницький із матір’ю. Жили у її подруги на Балашівці. Він працював на будівництві, потім – вантажником на першому оптовому ринку з дня його відкриття. Час від часу випивав. Мати жебракувала біля церков. Невдовзі померла, бо її, за словами Миколи, побили. А у 2013 році померла подруга його матері, яку він називав другою мамою. З того часу чоловік на вулиці. Жодних документів у нього немає.

– Спочатку було погано. По-перше, не було де спати. Ночував у під’їздах багатоповерхівок на бетонних сходах, поки не було кодових замків на дверях. А з часом там матрац знайшов, там ковд­ри, подушку, там ще щось, назбирав і перебрався у центральний скверик. Тепер живу на лавочці. Точніше за нею, бо на ній не поміщаюся. Під лавкою у мене посуд, їжа. А на лавочці постелив, щоб було чистенько. Коли нема роботи, то я там або сиджу, або сплю, – розповідає Микола.

11071Він зізнається, за сім років уже звик до такого життя.

– Спати мені не холодно – два матраци, три ковдри. Коли дощ чи заметіль, то до ранку перебираюся під навіси магазинчиків або до туалету. Я працюю у скверику – моя напарниця замітає, збирає сміття у мішки, а я їх виношу. І ще працюю вантажником на ринку. За це мені платять. Також збираю і здаю макулатуру і пляшки. Крайній раз здав на 45 гривень 60 копійок. Зазвичай на ці гроші купую пиво. Я дуже люблю його, особливо міцне. Горілку рідко п’ю, бо дорого. Їжі вистачає – люди діляться. На роботі дають, просто перехожі приносять, волонтери. Ще у вихідні вони обіди влаштовують, – продовжує чоловік.

Микола, попри життєву ситуацію, – спокійний, ввічливий і дуже комунікабельний чоловік.

– До лікарів не звертаюся. Та я і не хворію нічим. Не відчуваю, що щось не так. Буває, шлунок схопить, але рідко. Оце ще тільки нога опухла. А так, щоб хворіти – ні. Одяг частіше знаходжу, волонтери також дають. У туалет у центрі ходжу безкоштовно, бо я і там допомагаю. Миюся і голюся у бабусі, якій здаю пляшки, – ділиться чоловік. –

23 жовтня день народження з друзями відзначив. Без алкоголю – це не день народження. Купили пива, горілки, води солодкої, а хліб, кашу і суп нам дали. Новий рік ніяк не відзначав. Не було грошей. Мені пропонували у центр для безпритульних, що на Новомиколаївці, поїхати. Але якщо я буду там жити, не встигатиму на роботу на сьому ранку. Я вже звик, мені якось... нормально. Складних ситуацій, слава Богу, не було. Є люди, які допомагають – принесуть попити і поїсти, а є які просто не зачіпають – і вже добре.

Марта, 48 років – облаштувала домівку в закинутій будівлі

11074Із нею познайомилися біля сміттєвих баків, коли виносили сміття. Жінка заговорила першою.

– Що у вашому пакеті?

– Упаковки від хліба, масла, миючих засобів… А вам щось конкретне потрібно? – відповідаю їй.

Жінка кілька секунд помовчала, потім відповіла, що вибирає картон, скляні і пластикові пляшки.

Розговорилися. Але фотографуватися відмовилася, лише назвала своє ім’я та вік. Про особисте теж не багато говорила.

– Розлучилася, дітей не мали. Переїхала 10 років тому з Хмельницької області, тут у мене подруга жила. Трохи працювала двірничкою, на різних будівельних майданчиках – шпаклювала, фарбувала. Потім роботи не стало. Свого житла тут не мала, а орендувати не було за що. Так і лишилася на вулиці. Уже років сім. Ну, спочатку куди? На вокзали ходила. На залізничному краще, бо цілодобовий і були там пластикові і дерев’яні сидіння. На автовокзалі – металеві, холодні. І там менше людей, тому такі, як я – помітніші і частіше виводили з приміщення, – розповідає «КП» жінка.

Нині вона живе у закинутій будівлі. Має кількох сусідів.

– Це чи склад був якийсь, чи ангар. Там я і ще приходять троє-четверо людей, коли як. Дах є і – добре. Із матраців, ковдр та одягу зробили ліжка, накриваємося таким же. Є крісло, тумбочка, посуду трохи різного. Люди викидали на смітник, а ми забирали собі, – каже Марта. – Так само знаходимо якісь залишки їжі. Вони ще хороші, просто люди не доїли. Там молока у пляшці трохи лишилося – випиваєш, там хліб, на кістках м’ясо… Ще у церкві обіди влаштовують. Там смачно годують, гаряченьке. Збираємо макулатуру, пляшки, здаємо і купуємо продукти. Не жебракуємо. Із цегли робимо піч, розводимо багаття, ставимо на цеглу каструлю і варимо. Так і кімната нагрівається. А взимку, коли дуже холодно, спимо в одязі і ще накриваємося, щоб тепліше було.

Володимир, 62 роки

11070Чоловік два роки як позбувся дому і ночував, де доведеться. Нині уже третій місяць живе у Кропивницькому міському центрі обліку та тимчасового перебування бездомних осіб.

– Зійшовся з жінкою, 11 років прожили разом. А потім потрапив до в’язниці. Коли вийшов, прийшов до неї, а вона каже: «Я хочу з донькою жити». Так я і залишився… Десь пів року ночував на залізничному вокзалі, але там не дозволяли і часто проганяли. Потім карантин. У посадці жив. Одяг і їжу люди давали. Стелив на землю куртки, ковдрою вкривався і спав. Потім, щоб тепліше було, ночував на люках тепломереж. Улітку мився у річці, а взимку особливо й не було де. Трохи у пляшках нагрію воду на люках і все. А зараз у центрі поки, тут і ліжко, і душова кабінка є. На роботу через вік і стан не хочуть брати, але може хоч охоронцем десь вдасться влаштуватися, – сподівається чоловік.

Де безхатьки можуть отримати допомогу?

Уже четвертий рік у Кропивницькому працює міський центр обліку та тимчасового перебування бездомних осіб. Там люди можуть отримати соціально-побутові та юридичні послуги. Взимку на базі центру відкривають пункт обігріву.

 



798 осіб – у списку Кропивницького міського центру обліку та тимчасового перебування бездомних осіб. 49% – жителі Кропивницького, решта – з Кіровоградщини, інших областей і навіть інших держав. 30% – жінки, 70% – чоловіки. 15% мають вищу освіту. Близько 80% – особи віком від 30 до 45 років



 

11069– Усі послуги у нас безкоштовні. Єдине – немає харчування. Тому ми спонукаємо людей іти на роботу і заробляти собі на їжу. Є такі, хто за станом здоров’я не може працювати. Завдяки небайдужим, які приносять продукти, ми годуємо таких осіб. Усі інші ходять на роботу або мають пенсійне забезпечення. Граничний термін перебування у центрі – 90 діб. За цей час ми допомагаємо оформити документи, людина шукає роботу. З ними працюють наші фахівці, – пояснює «КП» директор центру Олександр Желізняк. – Заклад відкритого типу. Тобто будь-який житель центру може вийти, піти на роботу, прийти. Але є кілька правил проживання. Перше і основне – заборонено вживати алкоголь і наркотики, друге – знайти роботу, третє – після 22:00 не можна шуміти і заважити іншим жителям.

У центрі є кухня, санвузли, особисті шафки. У кімнатах живуть по семеро людей. Наразі у закладі перебувають 37 осіб, хоч розрахований він на 30 місць. За словами керівника, це найбільша кількість одночасно проживаючих за весь час існування центру. Раніше було максимум 25-32 людей у холодні сезони. Протягом минулого року у центрі побували 111 осіб. На кожну безпритульну людину оформлюють особову справу, в якій є фотографія, щоб ідентифікувати її. Із безхатченками проводять профілактичну роботу.

Телефон: (066) 771-26-35

Адреса: вулиця Олени Теліги, 75

11073

 



 

 

 

 

 

 

 

 

Соціальна ініціатива – Дім Милосердя

Також допомогти безхатькам можуть у Домі Милосердя, який підтримує людей, котрі опинилися у складних ситуаціях.

11067– Звертаються багато різних людей із різними історіями – це й сусіди, які виживають, і чорні ріелтори, пожежі чи буревії, не було коштів оплатити комуналку… Хостел працює цілодобово і безкоштовно. Він розрахований на 17 місць, але під час морозів було по 20-25 людей. Якщо у нас є місця, людина зможе жити скільки потрібно, у нас немає терміну – день, п’ять, місяць. Але ми дивимося на поведінку і потребу людини. Завжди йдемо назустріч, особливо, якщо бачимо, що людина щось робить, намагається змінюватися. Але інколи люди забувають звідки прийшли і починають нахабніти. Тому з такими ми прощаємося, – пояснює заснов­ник закладу Володимир Лєбєдєв. – Якщо людина прийшла за допомогою, то намагаємося показати, що вона може бути корисною, зокрема, допомагати тут. Коли людина розуміє, що вона вже не тільки нужденна, а ще й учасник проєкту, то в свідомості щось змінюється.

У Домі Милосердя також є певні правила. Про них «КП» розповіла Людмила, яка живе там уже пів року. Саме вона тепер відповідає за прийом пожильців.

– Важливо, щоб були тверезі. Коли приходять, міряємо температуру. Потім перевіряємо шкіру, волосся. Далі відправляємо купатися, даємо чисті речі переодягтися. Годуємо і показуємо місце, де можна переночувати, – каже жінка.

 

11068


Телефон: (073) 007-00-78

Адреса: вулиця Преображенська, 37

e-max.it: your social media marketing partner