Ціна за голос на виборах – 500 гривень. Кіровоградці озвучили суми, за які готові продати совість

Восени кіровоградці знову підуть на виборчі дільниці. На запитання «Чи змогли б ви продати свій голос на виборах?» одні містяни коротко відповідають: «Ні!», «Я не продаюсь!», «Країну не можна продавати!» і швидко йдуть далі. Інші ж – не такі категоричні і все ж мають намір брати плату за свою галочку у бюлетені. Втім, ставлять цінник на свій голос – не дешевше 500 гривень. Літні ж люди, як і раніше, готові продатися навіть за продпайок.

–Якби мені запропонували, то я б узяла: продуктами, грошима, неважливо чим… У мене немає виходу, – говорить 63-річна пенсіонерка Олександра і показує пакет, у якому лежить тільки одна хлібина. – Оце все, що я можу купити в день на свою пенсію в 1049 гривень. Тому передвиборча, як-не-як, але буде допомога. Просто розумію, що мій голос мало що вирішує у великій політиці, де все і так без нас куплено. Тому для мене краще на виборах отримати реальну, хоч і скромну допомогу, ніж довіритися вкотре порожнім обіцянкам.

Більшість тих, хто погоджується продати свій голос, називають серед причин такого вчинку низький місячний дохід або не вірять в ефективність своєї участі у виборах.

– Та за будь-яку ціну продав би, – каже реалізатор мобільних телефонів на ринку Максим. – А що? Який толк іти голосувати? Так хоч якусь користь можна для себе отримати. Мені все одно, хто там переможе, а гроші ніколи зайвими не бувають. Все можна купити, тільки треба вміти правильно ціну поставити. За 200 гривень що зараз можна купити? А от 500 – інша справа.

– Треба розуміти, що є люди, які ледве зводять кінці з кінцями, – говорить психолог Світлана. – Для них продати свій голос – можливість прогодувати сім’ю кілька днів. Серед моїх знайомих, які на минулих виборах не гребували подачками, половина під’їзду. Звичайно, хто не має фінансових проблем, на такий крок не піде. Тому засуджувати тих, кого злидні змушують іти на компроміс із совістю, я не можу.

Менеджер Сергій каже, що одного разу уже практикував такий бізнес. Але повторювати не хоче.

– На минулих виборах я продав свій голос за 200 гривень, – розповідає хлопець. – Не казатиму, якій силі. Пішов у кабінку для голосування, поставив потрібну галочку, сфотографував бюлетень. Потім показав фотографію і отримав обіцяні дві сотні. Ті гроші швидко розійшлися, а совість гризе досі. Перед цим, здавалося, зовсім не складно проголосувати за того, хто платить. Але потім таким продажним себе відчував. Соромно, що продався, та ще й так дешево. І соромно, що таких, як я, у нашій країні досить багато. Опустився навіть у власних очах нижче міської каналізації. Такого вчинку я уже не повторив би.

Дехто каже, що може купитися не на гроші, а на вже зроблені кандидатом справи. – Мене купити якщо і можна, то тільки справами, – запевняє приватна підприємиця 46-річна Ірина. – Хто зробить дороги, побудує дитячі і спортивні майданчики, відремонтує ліфт, пофарбує під’їзд, за того і проголосую. Безпосередньо грошима мене переконувати не треба. Нехай для людей роблять користь.

Вважає, що голос важливіший, ніж гроші, переселенець зі сходу Вадим.

– Я переїхав у Кіровоград із Донецька торік, – говорить хлопець. – Чи міг би я продати свій голос? Не думаю. Те, що я пережив у себе вдома, не хотів би, щоб тут люди це пережили. Ніяких грошей не коштує мир і спокій. Зараз треба більш відповідально підходити до вибору того, за кого голосувати. Кожна галочка може бути вирішальною і коштувати життя.

Серед співрозмовників «КП» опинився і боєць третього окремого полку спецпризначення Олександр.

– Ви смієтеся?! – обурено спитав він. – Продав би свій голос тільки тим, хто зміг би зупинити війну. Або хоча б тим, хто відправляв би не­абияку допомогу на АТО. Інша ціна мене не цікавить.

Відмовився б від такої пропозиції і 53-річний Святослав, який більше десяти років живе з сім’єю на продукти, знайдені у смітнику, за рахунок зданих пляшок, горіхів і картону.

– Знаєте, хоч я на смітнику проводжу цілий день, аби хоч якусь копійку принести дружині додому, але совість людська у мене ще залишилася, – каже чоловік. – Я знаю, що коли риюся у контейнері, збираю викинуті овочі і пляшки, нікому цим нічого поганого не роб­лю. Як важко мені не було б, але я ніколи не крав і не крастиму. Але коли я піду і просто продам свій голос, це все одно, що себе у цей смітник викинути. Нікому не хочу бути щось винен. За один день так швидко не розбагатієш. А совість тоді вже не повернути.

Тим часом користувачі соціальної мережі активно обговорюють, хто б і за скільки продав свій голос. Дехто жартує, що за кілограм гречки, пляшку пива або коробку цукерок. Хтось хоче за свій голос білет в іншу країну і оплату першого місяця проживання або громадянство США чи Австралії. Проте більшість вказує конкретну ціну: не менше 500 гривень.

Один із користувачів навіть розписав свій прайс.

– «Блок Петра Порошенка» і «Народний фронт» – по 200 гривень, Радикальна партія Ляшка – 1500 гривень, «Опозиційний Блок» – 700 гривень, «Свобода» – 50 гривень, «Самопоміч» – 500 гривень, «Правий сектор» – безкоштовно, комуністи – 1000000 гривень, – написав студент кібернетико-технічного коледжу Павло.

– Принципово не продам, – заперечив у наступному коментарі 26-річний Ігор. – Чесно кажучи, мені вистачає зарплатні. А якби і наважився продати, то явно не за 100 або 1000 гривень. У того, хто скуповує голоси, не вистачило б грошей.