Про Кіровоградщину заговорив світ

Днями на щорічному конгресі Європейської асоціації археологів Наталія Бурдо і Михайло Відейко розповіли про спільну знахідку українських і британських учених на Кіровоградщині. Новина вмить облетіла світові й вітчизняні медіа.
Насправді мова йшла про знайдене під час розкопок на території Новоархангельського району поблизу села Небелівка поселення трипільців, яке можна назвати мегаполісом у часи мідного віку. Знахідка хронологічно відноситься до 5500-2750 років до нашої ери. Вік шість тисяч років має і величезний древній храм, який археологи віднайшли на території цього поселення. Він схожий на культові споруди Близького Сходу того ж періоду. Вражає? Та ще більше приголомшать ті факти, які в ексклюзивному інтерв’ю «КП» розповів кіровоградський археолог Валентин Собчук. Він безпосередньо брав участь у розкопках, про які нині заговорила світова спільнота.

Грант на розкопки вибивав британець

– Валентине, з чого почалися розкопки?
– Історія розпочалася ще в 2008 році. Тоді на Черкащині зустрілися два археологи – Михайло Відейко, відомий дослідник із 40-річним досвідом, який вивчає трипільські поселення в Україні, і Джон Чапмен – британець, що спеціалізується на археології Східної Європи. І ось Відейко зацікавив Чапмена тим, що на території України є достатньо цікаві величезні поселення трипільської культури.

У 2009 році, коли я вперше познайомився з цими обома дослідниками, вони приїхали на Кіровоградщину в Небелівку і розкопали перше житло. Але у 2010-2011 роках була пауза – Чапмен у цей час вибивав грант на подальше дослідження в Небелівці, і йому це вдалося. Фінансувати погодився уряд Великобританії і наукова корпорація National Geographic.

– Як визначили розміри поселення і цієї надзвичайної споруди?
– Стратегіч­ним зав­данням було дослідження поселення трипільців і відповідь на питання про його феномен станом на 6 тисяч років тому.

Група геофізиків, які працювали з сучасним геофізичним обладнанням, якого, до слова, в Україні немає, побачила, що на території фігурує будівля, площа якої на той момент визначалася у 1200 квадратних метрів. Це надзвичайних розмірів споруда. Для порівняння, в основному трипільське житло мало розміри 120-180 квадратних метрів, а тут 1200! Вирішили розпочати розкопки цієї будівлі. Тим часом геофізики продовжували свою роботу, яку закінчили фактично цьогоріч. За два роки вони відзняли план поселення повністю. Зараз, оперуючи ним, ми чітко знаємо, що копаємо.



Древній храм мав два поверхи і сім вівтарів

– Як археологи визначили, що це храм?
– Враховуючи знайдене начиння.
Сам храм має площу десь 60 на 20 метрів. Він зроблений із дерева та глини, має внутрішній двір. Будівля прямокутної форми. По периметру стояли лавки, причому не дерев’яні. Вірніше, це були підвищення, виліплені з глини. Скоріш за все, вони слугували для того, щоб на них сиділи люди або розміщували там посуд. Адже посуди у трипільців було надзвичайно багато, сучасна господарка може тільки позаздрити асортименту.

У будівлі було сім вівтарів, які мали хрестоподібну форму. Один із них уже у відреставрованому вигляді можна побачити в обласному краєзнавчому музеї. Цю копітку роботу – складання пазлу з шести тисяч фрагментів – зробив мій товариш, археолог-реставратор області Станіслав Федоров.

Окрім вівтарів, знай­шлися якісь корита з вкрапленням каменю, а ще зернотерки. Можливо, приладдя використовувалося для якихось ритуалів, зокрема, жертвоприношення.

Також знайшли поріг. Глиняні стіни. За 6 тисяч років мало що збереглося – вони фігурують у вигляді якихось окремих фрагментів, але зібрати їх, щоб чітко сказати, що це стіна, на жаль, не вдається. Були залишки кольорової штукатурки червонуватого кольору.

 
Вік поселення визначили по кістках тварин

– Чи дійсно храм має два поверхи? Якщо так, то що дає підстави робити такі висновки?
– Майже кожне трипільське поселення загинуло в результаті пожежі. Трипільці, залишаючи своє поселення, цілеспрямовано його спалювали. Цікаво, що при цьому вони залишали посуд, адже перенести з собою на нове місце десятки тонн домашнього начиння – нереально. А тепер уявіть собі ситуацію: двоповерхова будівля; на першому і на другому поверхах маємо посуд. Коли ця споруда в результаті пожежі руйнується, падає плита перекриття. Тобто підлога другого поверху (яка одночасно є стелею першого) падає і накриває посуд першого поверху, а сам дах накриває посуд другого поверху. Археолог починає копати з даху (у цьому випадку він не зберігся, можливо, був зроблений з очерету чи соломи), потім бачить посуд, а під ним – прошарок, потім же – знову посуд. Якщо ми маємо цей прошарок, то можна робити припущення, що мова йде про двоповерхову будівлю.

Михайло Відейко, співдиректор цього багаторічного проекту, наводить аналогію, що трипільський храм дуже схожий на храми, які будувалися на Близькому Сході. Він – людина енциклопедичних знань, вивчав нюанси споруд на Близькому Сході і, порівнюючи, дійшов такого висновку.



– Окрім посуду, також були знайдені кістки тварин?

– Справді, у споруді були кістки. Їх брали на аналіз, і, власне, по кістках, і визначили вік трипільського поселення. Знайшли рештки кози, великої рогатої худоби, домашньої птиці.

 
Знахідка може стати пам’яткою ЮНЕСКО?

– А як можете охарактеризувати саме поселення?

– Воно займало площу близько трьох сотень гектарів, мало 50 вулиць. Саме поселення має чітку структуру. У трипільців була вулично-квартальна забудова. Там жили недурні люди, вони планували своє поселення, ймовірно, були фахівці, котрих ми називаємо архітекторами.

– Що можна сказати про самі будівлі, зважаючи на те, що вдалося знайти?

– У поселенні було більше півтори тисячі будівель. В одній мог­ла жити сім’я з п’яти чоловік. От помножте 5 на 1,5 тисячі і буде середня кількість мешканців поселення – виходить, понад сім тисяч. По суті, на той момент це був мегаполіс. Звичайно, не дуже коректно називати його так, адже для великого міста характерні квартали ремісників, рибалок, тобто певний розподіл праці. Але все-таки це було велике-велике село. Його знахідка унікальна не тільки для нашого регіону і країни в цілому. Враховуючи інтерес з боку наших міжнародних колег, ми вважаємо, що цей об’єкт може потягнути на категорію пам’яток культурного надбання рівня ЮНЕСКО.

– А чи знаходили ви кістки людей на території поселення?

– Справа в тому, що дослідники фактично не знають випадків знахідок кісткових рештків мешканців трипільських будівель. Це велика загадка, але науковці здебільшого пояснюють це кремацією – пануючим обрядом поховань серед трипільців. Тому, на жаль, у Небелівці людських решток ми не розкопали.

 
Артефакти знайшли на глибині 30-40 сантиметрів

– На якій глибині знайдені руїни?
– Річ у тім, що навіть сьогодні, коли ви приїдете в Небелівку, то на цьому великому полі зможете побачити масу черепків на земній поверхні, тому що це поле ореться, на превеликий жаль. Уже на глибині 30-40 сантиметрів ми мали оцей храм.

– Яка подальша доля цих розкопок? Що з ними буде, коли археологи завершать усі свої дослідження? Можливо, у Небелівці з’явиться музей під відкритим небом?

– Були у нас такі думки. Дуже хотілося б, щоб це якось  збереглося. Однак говорити про те, що у Небелівці на тому полі щось буде – не доводиться. В області мало можливостей. Тут має бути якась інфраструктура, немалі кошти треба, щоб із нуля звести музей. Можливо, доцільніше було б зробити це в самому селі. Там, до речі, цього року збудовані два будиночки – зменшені копії трипільського житла. Навесні там відбудеться файєр-шоу: ці будиночки спалять, це буде щось на кшталт наукового експерименту, адже дослідникам цікаво подивитись, яким чином упадуть стіни, що буде з порогом, цеглою і т.д. А потім порівняти це зі знахідками, можливо, якісь висновки напросяться.

Безумовно, по завершенню обов’язково ми підсумуємо роботу. Це станеться на міжнародній конференції, яка відбудеться в Кіровограді навесні 2015-го. До нас з’їдуться знані вчені.

Крім того, жителі Кіровоградщини першими побачать фотовиставку артефактів, яка потім помандрує великими містами України, Молдови, Румунії, країнами середньої Європи і, врешті-решт, дійде до Британії, де і залишиться назавжди. Частину ж артефактів можна буде побачити в краєзнавчому музеї, решту – в київському інституті археології.